Держава гарантує ветеранам війни, особам з інвалідністю, яка настала внаслідок участі у військових діях, а також сім’ям загиблих (померлих) захисників особливий захист у сфері трудових відносин. Відповідні норми передбачені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». 

Хто належить до ветеранів війни 

Відповідно до статті 4 Закону, до ветеранів війни належать:  

✓ учасники бойових дій;  

✓ особи з інвалідністю внаслідок війни;  

✓ учасники війни. 

Трудові права ветеранів війни 

Для учасників бойових дій Закон (стаття 12) передбачає:  

✓ переважне право на збереження робочого місця у разі скорочення чисельності або штату працівників, а також переважне право на працевлаштування у разі ліквідації підприємства, установи чи організації;  

✓ виплату допомоги по тимчасовій непрацездатності у розмірі 100% середньої заробітної плати, незалежно від страхового стажу;  

✓ право на використання щорічної відпустки у зручний для працівника час;  

✓ додаткову оплачувану відпустку тривалістю 14 календарних днів на рік. 

Трудові гарантії осіб з інвалідністю внаслідок війни 

Особи з інвалідністю внаслідок війни, згідно із статтею 13 Закону, мають право на:  

✓ переважне право на залишення на роботі у разі скороченні штату та першочергове працевлаштування у разі ліквідації підприємства; 

✓ позачергове працевлаштування за спеціальністю відповідно до рекомендацій медико-соціальної експертизи; 

✓ виплата допомоги по тимчасовій непрацездатності у розмірі 100 % середньої заробітної плати, незалежно від страхового стажу;  

✓ право на використання щорічної основної відпустки у зручний для працівника час, а також додаткову оплачувану відпустку тривалістю 14 календарних днів;  

✓ виплату допомоги по тимчасовій непрацездатності до 4 місяців підряд або до 5 місяців протягом календарного року. 

Трудові права членів сімей загиблих (померлих) військовослужбовців 

Членам сімей загиблих (померлих) військовослужбовців, згідно із статтею 15 Закону, гарантується:  

✓ переважне право на залишення на роботі у разі скорочення чисельності чи штату працівників та працевлаштування у разі ліквідації підприємства;  

✓ виплата допомоги по тимчасовій непрацездатності у розмірі 100% середньої заробітної плати;  

✓ щорічна відпустка у зручний час, а також додаткова відпустка без збереження заробітної плати тривалістю до двох тижнів на рік. 

Трудові права осіб з особливими заслугами перед Батьківщиною 

Для цієї категорії осіб статтею 16 Закону передбачено:  

✓ переважне право на збереження місця роботи при скороченні чисельності або штату працівників незалежно від тривалості роботи на підприємстві;

✓ першочергове працевлаштування у разі ліквідації підприємства;  щорічну оплачувану відпустку, а також додаткову відпустку без збереження заробітної плати тривалістю до трьох тижнів на рік у зручний час;  

✓ безоплатне навчання та перенавчання нових професій у закладах державної системи підготовки і перепідготовки кадрів. 

Крім того, у разі неможливості продовжувати роботу за станом здоров’я ветеран має право на звільнення у строк, про який він просить, без обов’язкового двотижневого відпрацювання. 

Держава забезпечує ці гарантії як форму поваги та підтримки тих, хто захищав незалежність і суверенітет України, а також їхніх родин. 

В умовах воєнного стану держава гарантує кожному військовослужбовцю право на справедливе ставлення та належний правовий захист. У випадках незаконних наказів, перевищення повноважень та інших порушень по відношенню до захисника чи захисниці вони мають право на оскарження й отримання правничої допомоги. Міністерство юстиції України роз’яснює, яким чином це зробити. 

Поширені правові проблеми, з якими стикаються військовослужбовці 

Серед основних питань, що виникають під час проходження служби:  

✓ незаконне звільнення з роботи мобілізованих військовослужбовців;  

✓ невиплата належних грошових забезпечень та інших передбачених законодавством виплат;  

✓ ненадання особової справи після звільнення з військової служби;  

✓ відмова у розірванні контракту за рапортом;  

✓ незаконна відмова у звільненні у зв’язку з рішенням військово-лікарської комісії;  

✓ ненадання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань;  

✓ інші порушення прав військовослужбовців. 

Такі питання можуть вирішуватися як у досудовому порядку (подання скарги посадовій особі), так і у судовому (подання позову до адміністративного суду). 

Які накази військовослужбовці можуть оскаржити 

Законодавство дозволяє оскаржувати накази командування щодо:  

✓ присвоєння, позбавлення або поновлення у військовому званні;  

✓ пониження у військовому званні;  

✓ призначення чи звільнення з посад;  

✓ переміщення по службі;  

✓ звільнення з військової служби або залишення на службі понад граничний вік;  

✓ направлення за кордон;  

✓ укладення, продовження чи припинення контракту;  

✓ накладення дисциплінарних стягнень. 

Куди звертатись у випадках порушення прав військовослужбовців 

У разі порушення прав командирами військовослужбовець може звернутися до:  

✓ Військової служби правопорядку - 044 454 73 08;  

✓ Державного бюро розслідувань (у разі вчинення злочину щодо військового) - 044 300 27 07;  

✓ вищого командування - командування підрозділу, Генштабу - 0 800 50 04 10, Міноборони - 044 230 73 30. 

У разі порушення прав, пов’язаних із медичною допомогою, можна звернутись до Командування Медичних сил ЗСУ - 044 230 73 64. Щодо фінансових питань (наприклад, невиплати премій, грошового забезпечення тощо) звернення можна адресувати Департаменту фінансів Міноборони з питань грошового забезпечення - 044 271 35 59.  

✓ З питаннями, які не стосуються військової служби, військовослужбовець може звернутися до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини - 0 800 50 17 20, 044 299 74 08. 

Як отримати безоплатну правничу допомогу 

Фахівці системи безоплатної правничої допомоги (БПД):  

✓ нададуть консультацію щодо конкретної ситуації;  

✓ пояснять ваші права та алгоритм їхнього захисту;  

✓ допоможуть підготувати заяви, скарги та інші документи;  

✓ для ветеранів війни та учасників бойових дій забезпечать підготовку процесуальних документів і представництво в суді. 

Дистанційно послуги можна отримати за телефонами (по буднях, з 8:00 до 18:00):  

✓ 0 800 213 103 - безкоштовно в межах України;  

✓ +38 044 363 10 41 - для дзвінків з-за кордону (тариф оператора). 

Письмові звернення:  

✓ Telegram: LegalAidUkraineBot 

✓ Facebook: Ukraine.Legal.Aid 

✓ Instagram: ualegalaid. 

Також можна звернутися до найближчого бюро правничої допомоги — незалежно від зареєстрованого місця проживання. 

Дізнатися більше про можливості отримання БПД — за посиланням: https://is.gd/sQNRGQ. 

Забезпечення належного утримання дитини є одним із пріоритетних обов’язків батьків, закріплених законодавством України. Розмір аліментів має бути достатнім для задоволення основних потреб дитини та визначається з урахуванням низки юридично значимих факторів. З метою гарантування справедливого підходу до визначення розміру аліментів закон встановлює чіткі орієнтири, якими керується суд при ухваленні рішення. 

Основні критерії, що враховуються судом 

За вибором одного з батьків, з ким проживає дитина, аліменти можуть стягуватися у частці від доходу платника або у твердій грошовій сумі. Під час визначення їх конкретного розміру суд оцінює сукупність таких юридично значимих обставин: 

- стан здоров’я та матеріальне становище дитини й платника аліментів; 

- наявність інших утриманців у платника, зокрема дітей, непрацездатних чоловіка/дружини, батьків; 

- наявність майна та майнових прав, у тому числі рухомого й нерухомого майна, грошових коштів, корпоративних прав, прав інтелектуальної власності; 

- доведені витрати платника, зокрема на придбання цінного майна, якщо вартість таких витрат перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи та не підтверджено законне походження коштів; 

- інші обставини, що мають істотне значення, відповідно до вимог сімейного законодавства. 

Мінімальний та рекомендований розмір аліментів 

Законодавство встановлює імперативну норму: мінімальний розмір аліментів не може бути меншим за 50% прожиткового мінімуму, визначеного для дитини відповідного віку. 

Водночас рекомендований розмір аліментів дорівнює повному прожитковому мінімуму для дитини, і суд може визначити саме такий обсяг утримання, якщо фінансові можливості платника це дозволяють. 

При встановленні наявності витрат, які істотно перевищують задекларований дохід, та у разі відсутності доказів законного джерела походження коштів, суд не обмежується розміром офіційного заробітку платника та може визначити розмір аліментів на підставі встановлених фактичних обставин. 

Належне та справедливе визначення розміру аліментів є важливим елементом захисту прав дитини та гарантує їй передбачуваний рівень фінансової підтримки. 

Інформація станом на 16.12.2025 

Батьки зобов’язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Способи виконання батьками обов’язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними (статті 180 - 181 Сімейного кодексу України). 

Способи вирішення питання щодо утримання дитини 

Батько та матір можуть врегулювати це питання шляхом усної домовленості чи відповідно до статті 189 Кодексу шляхом укладення нотаріально посвідченого договору про сплату аліментів на дитину, у якому визначать розмір та строки виплати. У разі невиконання одним із батьків свого обов’язку за договором аліменти з нього можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса. 

Також один із батьків може подати заяву за місцем роботи, місцем виплати пенсії, стипендії про відрахування аліментів на дитину з його заробітної плати, пенсії, стипендії у розмірі та на строк, які визначені у цій заяві (стаття 187 Кодексу). 

Якщо домовитися не вдається і один із батьків ухиляється від сплати коштів на утримання дитини, матір чи батько, з ким проживає дитина, можуть звернутися до суду для стягнення аліментів. 

За рішенням суду аліменти присуджуються: 

- у частці від доходу матері, батька; 

- у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (стаття 181 Кодексу). 

Відповідно до статті 191 Кодексу аліменти на дитину присуджуються: 

- за рішенням суду від дня пред’явлення позову; 

- в разі подання заяви про видачу судового наказу 

- із дня подання такої заяви. 

Аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв’язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років. 

Доказами вжиття заходів щодо одержання аліментів можуть бути, зокрема: 

- листування з відповідачем, аудіо/відеозаписи, які підтверджують звернення позивача до відповідача з вимогою про сплату аліментів; 

- докази спроб встановити місце проживання, місце роботи, справжній розмір заробітку відповідача; 

- покази свідків, які підтвердять, що позивач звертався до відповідача стосовно вказаного питання. 

Важливо розуміти різницю між стягненням аліментів на дитину за минулий час та стягненням заборгованості за аліментами. 

Так, стягнення за минулий час має місце, коли аліменти ще ніколи офіційно не призначали, але один із батьків фактично не утримував дитину. Серед причин, чому особа, з якою проживає дитина, не подала на аліменти раніше, може бути правова необізнаність чи намагання домовитися в позасудовому порядку. 

Стягнення заборгованості здійснюється, коли аліменти вже були призначені (рішенням суду, договором про сплату аліментів, заявою платника про відрахування коштів із заробітної плати тощо), але їх не сплачували або сплачували не в повному обсязі. 

Стягнення аліментів на дитину за минулий час та заборгованості за аліментами 

Згідно зі статтею 194 Кодексу аліменти можуть бути стягнуті за виконавчим листом за минулий час, але не більш як за десять років, що передували пред’явленню виконавчого листа до виконання. 

Якщо за виконавчим листом, пред’явленим до виконання, аліменти не стягувалися у зв’язку з розшуком платника аліментів або у зв’язку з його перебуванням за кордоном, вони мають бути сплачені за весь минулий час. 

Заборгованість за аліментами, які стягуються відповідно до статті 187 цього Кодексу, погашається за заявою платника шляхом відрахувань з його заробітної плати, пенсії, стипендії за місцем їх одержання або стягується за рішенням суду. 

Заборгованість за аліментами стягується незалежно від досягнення дитиною повноліття, а у випадку, передбаченому статтею 199 цього Кодексу, – до досягнення нею двадцяти трьох років. 

Відповідно до статті 199 Кодексу, якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв’язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов’язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання. Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання. 

Визначення заборгованості за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу) 

Заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення, незалежно від того, одержано такий заробіток (дохід) в Україні чи за кордоном. 

Заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою - підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для цієї місцевості. 

У разі встановлення джерела і розміру заробітку (доходу) платника аліментів, який він одержав за кордоном, за заявою одержувача аліментів державний виконавець, приватний виконавець здійснює перерахунок заборгованості. 

Розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом (стаття 195 Кодексу). 

Відповідальність за прострочення сплати аліментів 

У разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов’язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості. 

У разі застосування до особи, яка зобов’язана сплачувати аліменти за рішенням суду, заходів, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», максимальний розмір пені повинен дорівнювати різниці між сумою заборгованості та розміром застосованих заходів примусового виконання, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження». 

Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів. Неустойка не сплачується, якщо платник аліментів є неповнолітнім (стаття 196 Кодексу). 

Встановлення строку сплати заборгованості. Звільнення від сплати заборгованості за аліментами 

З урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів суд може відстрочити або розстрочити сплату заборгованості за аліментами. 

За позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв’язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення (стаття 197 Кодексу). 

Інформація станом на 09.02.2026 

Матеріальна підтримка між чоловіком і дружиною – важлива складова сімейного життя. Законодавство встановлює права та обов’язки подружжя на утримання. Ним визначено, хто має право на утримання, в яких випадках воно надається, а також у який спосіб це можна реалізувати. Така підтримка може надаватися як під час шлюбу, так і після його розірвання. 

Відповідно до статті 75 Сімейного кодексу України, дружина, чоловік повинні матеріально підтримувати один одного. 

Право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу. 

Непрацездатним вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є особою з інвалідністю I, II чи III групи. 

Зауважимо, що не має права на утримання той із подружжя, хто негідно поводився у шлюбних відносинах, а також той, хто став непрацездатним у зв’язку із вчиненням ним умисного кримінального правопорушення, якщо це встановлено судом. 

Той із подружжя, хто став непрацездатним у зв’язку з протиправною поведінкою другого з подружжя, має право на утримання незалежно від права на відшкодування шкоди відповідно до Цивільного кодексу України. 

Крім того, статтею 90 Кодексу встановлено, що дружина, чоловік взаємно зобов’язані брати участь у витратах, пов’язаних із хворобою або каліцтвом другого з подружжя. 

Право на утримання після розірвання шлюбу 

Розірвання шлюбу не припиняє права особи на утримання, яке виникло у неї за час шлюбу. 

Після розірвання шлюбу особа має право на утримання, якщо: 

- вона стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу і потребує матеріальної допомоги і якщо її колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну допомогу. 

- вона стала особою з інвалідністю після спливу одного року від дня розірвання шлюбу, якщо її інвалідність була результатом протиправної поведінки щодо неї колишнього чоловіка, колишньої дружини під час шлюбу. 

- на момент розірвання шлюбу жінці, чоловікові до досягнення встановленого законом пенсійного віку залишилося не більш як п’ять років, вона, він матимуть право на утримання після досягнення цього пенсійного віку, за умови, що у шлюбі вони спільно проживали не менш як десять років. 

- у зв’язку з вихованням дитини, веденням домашнього господарства, піклуванням про членів сім’ї, хворобою або іншими обставинами, що мають істотне значення, один із подружжя не мав можливості одержати освіту, працювати, зайняти відповідну посаду, він має право на утримання у зв’язку з розірванням шлюбу і тоді, якщо є працездатним, за умови, що потребує матеріальної допомоги і що колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну допомогу. Право на утримання у цьому випадку триває протягом трьох років від дня розірвання шлюбу (стаття 76 Кодексу). 

Способи надання утримання одному з подружжя 

За домовленістю 

Утримання одному з подружжя надається другим із подружжя у натуральній або грошовій формі за їхньою згодою. Подружжя має право укласти договір про надання утримання одному з них, у якому визначити умови, розмір та строки виплати аліментів. Договір укладається у письмовій формі та нотаріально посвідчується. У разі невиконання одним із подружжя свого обов’язку за договором про надання утримання аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса (стаття 77, 78 Кодексу). 

За рішенням суду 

За рішенням суду аліменти присуджуються одному з подружжя, як правило, у грошовій формі. 

Cплачуються аліменти щомісячно. За взаємною згодою аліменти можуть бути сплачені наперед. 

Аліменти присуджуються за рішенням суду від дня подання позовної заяви. Якщо позивач вживав заходів щодо одержання аліментів від відповідача, але не міг їх одержати внаслідок ухилення відповідача від їх сплати, суд, залежно від обставин справи, може постановити рішення про стягнення аліментів за минулий час, але не більш як за один рік. Якщо один із подружжя одержує аліменти у зв’язку з інвалідністю, сплата аліментів триває протягом строку інвалідності. У разі подання відповідного документа про продовження строку інвалідності стягнення аліментів продовжується на відповідний строк без додаткового рішення суду про це. 

У разі виїзду платника аліментів на постійне місце проживання у державу, з якою Україна не має договору про надання правової допомоги, аліменти можуть бути сплачені наперед за час, визначений домовленістю подружжя, а у разі спору – за рішенням суду. 

Аліменти присуджуються одному з подружжя у частці від заробітку (доходу) другого з подружжя і (або) у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом, може бути згодом змінений за рішенням суду за позовною заявою платника або одержувача аліментів у разі зміни їхнього матеріального і (або) сімейного стану (статті 77, 79, 80 Кодексу). 

Припинення права одного з подружжя на утримання 

Право одного з подружжя на утримання, а також право на утримання, яке особа має після розірвання шлюбу, припиняється у разі поновлення його працездатності, а також реєстрації ним повторного шлюбу. Право на утримання припиняється від дня настання цих обставин. 

Якщо після припинення права на утримання виконання рішення суду про стягнення аліментів буде продовжуватися, всі суми, одержані як аліменти, вважаються такими, що одержані без достатньої правової підстави, і підлягають поверненню у повному обсязі, але не більш як за три роки. 

Право одного з подружжя на аліменти, які були присуджені за рішенням суду, може бути припинене за рішенням суду, якщо буде встановлено, що: 

- одержувач аліментів перестав потребувати матеріальної допомоги; 

- платник аліментів неспроможний надавати матеріальну допомогу. Право одного з подружжя на утримання припиняється у випадках, передбачених статтями 83, 85, 87 і 89 Кодексу (стаття 82 Кодексу). 

Позбавлення права на утримання або обмеження його строком 

Рішенням суду може бути позбавлено одного з подружжя права на утримання або обмежено його строком, якщо: 

- подружжя перебувало в шлюбних відносинах нетривалий час; 

- непрацездатність того з подружжя, хто потребує матеріальної допомоги, виникла в результаті вчинення ним умисного кримінального правопорушення; 

- непрацездатність або тяжка хвороба того з подружжя, хто потребує матеріальної допомоги, була прихована від другого з подружжя при реєстрації шлюбу; 

- одержувач аліментів свідомо поставив себе у становище такого, що потребує матеріальної допомоги (стаття 83 Кодексу). 

Право дружини на утримання під час вагітності та у разі проживання з нею дитини 

Дружина має право на утримання під час вагітності та у разі проживання з нею дитини до трьох років від чоловіка - батька дитини. Якщо дитина має вади фізичного або психічного розвитку, дружина має право на утримання від чоловіка до досягнення дитиною шести років. 

У цих випадках дружина має право на утримання незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу. Аліменти, присуджені дружині під час вагітності, сплачуються після народження дитини без додаткового рішення суду. 

Право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має і в разі розірвання шлюбу (стаття 84 Кодексу).

 Право на утримання припиняється в разі припинення вагітності, народження дитини мертвою, якщо дитина передана на виховання іншій особі, у разі смерті дитини, а також, якщо за рішенням суду виключено відомості про чоловіка як батька з актового запису про народження дитини (стаття 85 Кодексу). 

Право чоловіка на утримання у разі проживання з ним дитини 

Чоловік, з яким проживає дитина, має право на утримання від дружини - матері дитини до досягнення дитиною трьох років. Якщо дитина має вади фізичного або психічного розвитку, чоловік, з яким проживає дитина, має право на утримання від дружини до досягнення дитиною шести років. 

Право на утримання чоловік має незалежно від того, чи він працює, та незалежно від його матеріального становища, за умови, що дружина може надавати матеріальну допомогу. Таке право він має і після розірвання шлюбу (стаття 86 Кодексу).

Право чоловіка на утримання припиняється, якщо дитина передана на виховання іншій особі, у разі смерті дитини, а також, якщо за рішенням суду виключено відомості про дружину як матір з актового запису про народження дитини (стаття 87 Кодексу). 

Право на утримання того з подружжя, з ким проживає дитина з інвалідністю 

Якщо один із подружжя, в тому числі і працездатний, проживає з дитиною з інвалідністю, яка не може обходитися без постійного стороннього догляду, і опікується нею, він має право на утримання за умови, що другий з подружжя може надавати матеріальну допомогу.

 Право на утримання триває протягом всього часу проживання з дитиною з інвалідністю та опікування нею і не залежить від матеріального становища того з батьків, з ким вона проживає. 

Розмір аліментів тому з подружжя, з ким проживає дитина з інвалідністю, визначається за рішенням суду відповідно до частини першої статті 80 Кодексу, без урахування можливості одержання аліментів від своїх батьків, повнолітніх дочки або сина (стаття 88 Кодексу).

 Припинення права на утримання за домовленістю подружжя 

Подружжя, а також особи, шлюб між якими було розірвано, мають право укласти договір про припинення права на утримання взамін набуття права власності на житловий будинок, квартиру чи інше нерухоме майно або одержання одноразової грошової виплати.

Договір, за яким передається у власність нерухоме майно, має бути нотаріально посвідчений. Право власності на нерухоме майно, що передається за таким договором, виникає з моменту державної реєстрації цього права відповідно до закону. 

Якщо особи домовилися про припинення права на утримання у зв’язку з одержанням одноразової грошової виплати, обумовлена грошова сума має бути внесена на депозитний рахунок нотаріальної контори або приватного нотаріуса до посвідчення договору. 

На майно, одержане на підставі договору про припинення права на утримання, не може бути звернене стягнення (стаття 89 Кодексу).

 Інформація станом на 25.12.2025